Щойно ми в’їхали в Баку перше враження на мене справила тягучка вже ближче до центру міста. Тягнулися ми в ній близько години. Коли ми були майже біля нашої мети, мене вразило те, що на відносно вузькій вулиці Нахчівані, стоять припарковані автівки, не в один ряд, а навіть у два. Як я вже встиг зрозуміти тут, якщо комусь потрібно зупинитися, просто зупиняються, не замислюючись про аварійки, поворотники, не кажучи вже про мене, який їде позаду.
На вулиці Нахчівані на нас уже чекали наші колишні колеги з Сочі, Люба і Паша, вони теж експати, які приїхали на ігри в Баку. Ми запаркувалися на платній стоянці і піднялися до них у гості. Поки наші дівчатка готували щось поїсти, ми з Пашею вирішили, що ми поїдемо і відвеземо речі в готель, який нам зарезервував роботодавець. Готель виявився за три хвилини їзди, на вул. Ізмір. Коли ми заїжджали перед головний вхід, обличчя охоронців, побачивши мій Пежо, поступово почали завантажувати емоцію “What the fuck is this?!” Машину ми залишили перед входом і пішли реєструватися на ресепшн готелю. Мила дівчина, яка працювала за стійкою, нас зустріла привітною посмішкою, ніби на мене тут чекали 30 років. Відповідно, ми з Пашею теж осяяли лобі готелю своїми посмішками. Для нашого багажу знадобилися 3 ходки на готельному візку. Швейцар, якому випала доля нам допомагати, не вірив власним очам, що в таку маленьку машину можна напхати стільки речей. Коли весь наш багаж доставили в номер, ми припаркували машину і пішли в Паб випити за зустріч. Випили, закусили безкоштовним попкорном і пішли до дівчат додому.
Настала Субота
Ми прокинулися, і я зрозумів, що закушувати попкорном було неправильно, напевно, саме від попкорну був легкий біль голови. Тому що, вчора в гостях у Паші і Люби, ми пили дуже хороший і якісний алкоголь J Хоч голова трохи боліла, у мене все одно був чудовий настрій, і я зумів оцінити просторий і світлий номер, який нам дали. Дуже порадувала широка і зручна постіль, а найприємніше – це запах. У всьому готелі стоїть дуже приємний специфічний запах. Пізніше я спробував дізнатися, що це за запах. Але ніхто з працівників не хотів оприлюднювати таємницю.
Окремий розділ можна написати про сніданки в “Hyatt Regency Baku”. Ранкова трапеза просто шикарна. У запропонованому асортименті страв не було, напевно, тільки чорної та червоної ікри, все інше в декількох інтерпретаціях. Лосось копчений, лосось, маринований, лосось такий, лосось сякий. Те ж саме з м’ясом і салатами. Після кількох днів перебування в готелі, я зустрівся з менеджером готелю і зробив йому пропозицію щодо безкоштовної фотозйомки. Мені це було б цікаво для власного піару в Баку, на що отримав категоричну заборону фотографувати в готелі будь-що. Пояснення, мовляв я Вам зроблю дуже класні комерційні фото, кращі, ніж у Вас зараз, Ви зможете їх використовувати необмежену кількість разів, а якщо Вам сподобається, то наступного разу ми зможемо попрацювати. Нічого з цього не прокотило. Одного чудового ранку, ще до розмови з менеджером Хаята, я встиг все-таки зробити кілька кадрів, якими з Вами ділюся. Як додатковий бонус до цього всього, я маю доступ до готельного спорткомплексу, в якому є спортзал, два тенісні корти, сауна, басейн і два плейстейшни.
Мій захват тривав недовго, через 14 днів перебування в головному корпусі, нас виперли в блок з апартаментами. Ця будівля розташована поруч із головним корпусом, єдина відмінність, що в блоці апартаментів немає лобі, і сніданки більше не надаються. Поки ми з Duty менеджером готелю йшли дивитися наш новий номер, він дуже галантно і ввічливо розповідав, що наші апартаменти індивідуальні, і більше таких немає. Насправді, номер виявився на багато більшим, ніж у головному корпусі, але було одне, але. У номері моторошно смердить, пишу смердить, тому що залишки запаху присутні донині J Щодня до нас ходять групи інженерів і намагаються позбавити нас від цього запаху. Марно. Ще однією особливістю номера є те, що туалет розташований у шафі, або шафа в туалеті, що є не дуже зручним для двох, та й волога, напевно, потрапляє на речі, що висять у туалеті…. До апартаментів також видали інший готельний номер, у якому розташовувалася наша персональна кухня. Насправді, це звичайний номер, з якого витягли постіль. Від нашого номера, до кухні йти десь хвилину, через загальний коридор. Вночі в трусах пожерти не побігаєш. З кухонного приладдя є тільки холодильник і електрична плитка. До речі, холодильник “Дніпро”. Звідки в Баку, в Хаяті, опинився Дніпро, не зрозуміло, може, підбирають виробника під кожного гостя, у Чехів “TESLA”, у Японців “Panasonic”, ну а в нас “Дніпро”, напевно, щоб не було труднощів з експлуатацією. З приводу фотозйомки готелю я не сумував, поговорив з Duty менеджером, який, за його словами, підпорядковується тільки вищому керівництву готелю, і той мені пообіцяв, що вирішить питання, і запропонує мої “безкоштовні” послуги своєму керівництву. За кілька днів ми знову побачилися, і він мені повідомив, мовляв, керівництво заявило, що нічого зніматися не буде, що в них є фотограф і що загалом голяк… Тож не буде в готелю моїх знімків, а в мене не буде в портфоліо ще одного красивого готелю.
