Так склалося, що у зв’язку з проведенням Перших Європейських Олімпійських Ігор BAKU 2015, ми переїхали в Баку. З Києва вирішили їхати машиною, оскільки перевезти до Азербайджану все моє фотообладнання літаком було б дуже накладно, та й колеса під попою в новій країні ніколи не завадять. Маршрут Київ – Баку автомобілем я проклав, на мою думку, найспокійнішими місцями. Ми об’їхали всі проблемні регіони України територією Росії, далі через Грузію потрапили в Азербайджан. Наш шлях склав 2724КМ і зайняв 4 дні. Їхали із зупинками на ніч. Всю дорогу, до моменту перетину азербайджанського кордону мене мучили страхи з приводу забарвлення моєї машини, пустять мене в Азербайджан на машині з вінілом чи ні? Все-таки це мусульманська країна, а у мене на машині пін-ап дівчата в купальниках. Дорогою майже нічого не фотографував. Машина була забита на стільки, що вийняти фотоапарат із рюкзака, і залишити просто на Stand – By не було можливості. Якщо фотографувати, то за такою процедурою: Зупинитися, вийти, дістати рюкзак, відкрити, дістати камеру, сфотографувати, все упакувати. Процедура реально на 15 хвилин, було лінь 🙂
- день Київ – Воронеж 720 км
- день Воронеж – Армавір 856 км
- день Армавір – Тбілісі 598 км
- день Тбілісі – Баку 555 км
Загалом дорога була гарною, за весь шлях у нас сталися всього три неприємності.
Перша:
Коли ми в’їжджали в Осетію, поліцейський, схожий за статурою на свинку з гри Angry Birds, довго ходив навколо моєї машини і не знав до чого причепитися. Спочатку перевірив страховку, потім почав цікавитися, чи збігається колір з кольором у техпаспорті. Запитував, чи є аптечка, потім раптом засяяв і побачив, що у мене затоноване бокове скло. Ви б бачили його сяюче обличчя, у нього відстрелила від зубів фраза, тонування в Російській Федерації заборонено!!! При цьому його вузькі, глибоко посаджені оченята засяяли, і на обличчі з’явилася задоволена єхидна гримаса. Я абсолютно з незворушним виглядом запитав, чи є послуга зі зняття плівки? Інспектор явно не очікував такої реакції і, по-моєму, почервонів… Загалом за 5 хвилин я плівку відколупав, і ми весело поїхали далі.
Друга:
Чесно кажучи, коли я майже рік від’їздив Сочі, я думав, що я пройшов АД, найбільш обезбашені водії в Адлері, немає нічого гіршого. Хлопці, як я помилявся, є Тбілісі!!!! У Тбілісі є тільки одне правило, бачиш дірку, тобі туди. Так всі і їздять. Поворотник, що це? Щоправда, місцеве ДАІ на відміну від нашого працює. Хлопці браво регулюють рух, щоб не створювалися затори. Так от, у Тбілісі, мене Джигіт на мікроавтобусі наздогнав у зад, на щастя, пошкоджень не було, тож ми потиснули один одному руки і роз’їхалися.
Третя:
Коли ми успішно пройшли азербайджанський кордон, я був приємно здивований шириною траси, але моє щастя тривало не довго. Через пару десятків кілометрів був ремонт дороги, траса звузилася у дві смуги. На моє щастя переді мною їхав старий ЗІЛ, у два поверхи завантажений коровами, так – так у два поверхи. Це був своєрідний лондонський двоповерховий автобус для корів. Корови в Азербайджані мабуть звикли до такого виду транспорту. Корова, що їхала на верхньому поверсі, дивилася прямо на мене з незворушним виразом морди, періодично пожовуючи делікатесний комбікорм. Так от, їду я за цим дивом десь хвилин 20, немає жодної можливості обгону, і тут раптом припинився зустрічний потік. Переді мною постав вибір “зараз або ніколи”, я виїжджаю на зустрічну смугу, тисну на газ, мій Пежо заревів як Боїнг, і ми почали вальяжно випереджати вантажівку. Наприкінці маневру, на горизонті з’явилася біла БМВ з мигалками, і радо мені покрякала, щось сказала азербайджанською мовою через гучномовець, картинно розвернулася як в американському бойовику, і погнала за мною. Звісно ж це було не привітання. Довелося гальмувати. Корова нас обігнала з єхидною мордою, і, по-моєму, навіть копитом показала середній палець 🙂 Хлопці у формі мені розповіли, і показали відео, як я через суцільну з перевищенням швидкості на 20 км здійснюю обгін, і сказали, що перегляд відео коштує 60 манат (60 євро) і супроводжується протоколом….
Найяскравіші враження на нас справила Грузія, під час в’їзду в країну Вас вражають своєю красою скелясті гори з наскельними тунелями, які плавно переходять у зелені пагорби. Швидше за все, саме тут і зняли всім відомі зелені шпалери для Віндовс J. Звісно ж, не обійшлося і без овець, які просто йдуть дорогою, а всі водії терпляче їх чекають. Але до цього я вже звик, в Абхазії точно так само ходять корови.
Ну і звісно ж, мало не забув, хінкалі, найбожественніші хінкалі, які я коли-небудь їв, це грузинські хінкалі в одному Тбіліському закладі. Я обов’язково незабаром поїду в Тбілісі і проведу там кілька днів, це дивовижне місто.
А зараз я перебуваю в Баку і намагаюся тут бути професійним фотографом, у мене навіть є свій асистент Паша, який так само, як і я, переїхав зі своєю дружиною в Баку. Поки що за два тижні мого перебування нам не вдалося заробити жодного маната, але незабаром ми це виправимо, тому що ідеї генеруються щодня
Загалом переїзд Київ – Баку на автомобілі успішно відбувся!
